Дискусії, обговорення статей Поштова адреса, телефони Інформація про журнал
Останній номер Номери минулих років Готуються до друку Автори статей Конкурси публікацій Передплата та представництва Вимоги до статей
Українська мова English

 

монументалІзація украЇнського гончаротворення

 


 

  «Якщо людина, котра хоче створити щось велике,
взагалі має потребу в минулому, то вона опановує
його за допомогою монументальної історії»
Фрідріх Ніцше

 

 

 

 

 

Реалії українського життя, ознаками якого є загнивання суспільного організму, враженого космополітичними гаслами і тенденціями до етнічного самознищення, що в подальшому унеможливить поступальний економічний і духовний розвиток, роблять актуальним оздоровлення суспільства ідеологічними засобами, з-поміж яких чільне місце належить монументальному мистецтву. Мається на увазі монументалізація як спроба впливу на підсвідомість громадян, виховання їх певними національними цінностями, етнічними світоглядними уявленнями, схилення до певних естетичних і моральних принципів співжиття. При цьому монументалізація розглядається і як спосіб подовження життя певних суспільних і художніх ідей, сподівання на те, що збереження їх у майбутньому забезпечить спадкоємність традицій, сфокусованих на утримання співгромадян у силовому полі позитивних етнічних стереотипів.

Кожна нація, яка приходить до усвідомлення своєї величі й могутності, починає одночасно творити монументальне мистецтво як уособлення своїх історичних досягнень і поривань. Поширення останнім часом в Україні монументальної кераміки саме й засвідчує пробудження національної свідомості, прагнення до самоусвідомлення внутрішніх потенційних можливостей нації й намагання зайняти достойне місце в світовому співтоваристві. Монументальні твори мистців-керамістів утверджують не лише художні, а й суспільні ідеали, мрії духовних провідників держави, загалом стають виявом духовного здоров’я країни. Вони допомагають консолідувати суспільство, утвердити віру громадян в прекрасне майбуття. Тому завдання сьогоднішнього дня — заполонити вулиці й майдани українських міст і сіл не гендлярсько-хтивими закликами, а творами монументального мистецтва, у тому числі й керамікою.

Світ сучасного мистецтва все більше заглиблюється в процес шаленого захоплення екзотикою: таким чином творчі особистості намагаються компенсувати всепоглинаючий натиск глобалізації й нівелювання етнічних культур. Реакція українських мистців-керамістів на світові тенденції суспільного розвитку дуже показово прочитується й випробовується в контексті Національних симпозіумів гончарства в Опішному. В пошуках нових можливостей осучаснення кераміки вони звертаються передовсім до історичної спадщини, до культурного середовища минулого, яке формувало ментальність сотень поколінь українців. Світоглядні уявлення тих далеких епох і донині живуть в підсвідомості гончарівників ХХІ сторіччя.

Провідна тема цього номера часопису — ІІ Національний симпозіум гончарства «Опішне-2001», яким завершилася п’ятирічка новітньої історії української монументальної кераміки. Симпозіуми в Опішному — феномен сучасного художнього життя в Україні. І хоча в науковій і популярній літературі сьогодні ще не говориться про історію цього симпозіумного руху, відсутній мистецтвознавчий аналіз виготовлених творів, але, і за умов недостатнього теоретичного осмислення явища, можна зробити висновок: утвердився цілком своєрідний напрямок розвитку сучасної художньої кераміки, суголосий потребам державо- і духотворення в Україні.

Упродовж 1997-2001 років сформувалася унікальна концепція Національних симпозіумів гончарства в Опішному, яка передбачає творення національного культу гончарства, згуртування мистців-керамістів. П’ять проминулих літ уклалися в естафету подій і діянь 106 співучасників цих грандіозних мистецьких акцій. П’ять симпозіумних років — це вже новітня традиція українського гончаротворення, яка стала потужним стимулом для продовження «монументальної лінії» в кераміці в різних куточках України. Рух був настільки стрімким, захоплюючим і водночас виснажливим, що виникла нагальна потреба нинішнього, 2002 року, зупинитися, витримати паузу, необхідну для спокійного осмислення п’ятирічної містерії народження сучасної монументальної керамічної скульптури.

Симпозіуми в Опішному постали з необхідності визволення гончарської культури від приреченості помешкань, офісів, музейних запасників, з бажання надати творам кераміки свободу спілкування з небом, з прагнення повернути їм втрачені крила. А ще — була мрія зробити кераміку необхідною частиною повсякденного середовища, стабільним фактором мінливого буття, емоційним фоном біосфери, що особливо важливо в нинішні неспокійні літа, виповнені суспільними катаклізмами, соціальними потрясіннями. У часи змін монументальна кераміка вселяє в нас упевненість у невідворотність Добра і поборення Зла, у вічність Гармонії і Краси. Монументальна кераміка постає часткою довкілля для багатьох людей, які з часом навіть перестають помічати її присутність, але в головах уже осіли
гончарські образи, що час від часу, в різних життєвих ситуаціях коригуватимуть їхні уявлення про навколишній предметний світ.

Монументальна творчість сучасних мистців – це й благородна місія зацікавлення співгромадян таким архаїчним і водночас юним мистецтвом кераміки; це й пошук нових послідовників, спадкоємців сучасного гончаротворення, спроба передати вогонь творчості в надійні руки, щоб гончарському роду не було переводу. На симпозіуми завжди прибувають мистці з різних регіонів держави і з-за кордону. Вони приносять сюди, в Опішне, у епіцентр українського гончаротворення, власні погляди на життя, ними виплекані мистецькі ідеї. Вони, врешті, показують гончарському товариству не лише свої творіння, а й самих себе. При цьому кожний із них прагне явити побратимам найяскравіші грані свого таланту, зафіксуватися в їхній пам’яті цікавою особистістю, здатною генерувати художні думки, спонукати власними здобутками інших мистців-керамістів до ще завзятішого творчого виображення.

Симпозіум — це гончарська планета, де мешканці спілкуються між собою особливою мовою, азбука якої складена з технологічних прийомів, форм і орнаментики творів, мистецьких образів та ідей. Тут, як влучно висловився московський мистець Олег Татаринцев, «забуваєш, яка влада, яка країна, який час, рік, курс долара». Тут усе виповнено духом змагання, сутність якого не в тому, щоб зробити більше й швидше, а в намаганні явити, «матеріалізувати» в глині власний духовний світ, показати іншим мистцям його своєрідність і принадність. Це рідкісний час самоутвердження й пізнання споріднених гончарських душ. Виготовлена під час симпозіумів монументальна керамічна скульптура вивищує не тільки її споглядачів, а й самих творців, які пересвідчуються в своїх невичерпних творчих можливостях.

Симпозіуми дозволяють відчути «поезію гончарства» через роботу за гончарним кругом без моторчика, випалювання творів у горні дровами, аскетичний побут, інтригуючі персональні мистецькі проекти учасників дійства, дискусії з найрізноманітніших проблем сучасного мистецтва. Усе це разом дає мистцям ні з чим незрівнянне чуття причетності до творення історії, і не лише кераміки, а й свого особистого життя. А ще — кожний симпозіум — це трамплін, з високості якого мистці глибше занурюються в товщу історії рідного народу, чіткіше окреслюють власне розуміння світу й українського життя зокрема.

Симпозіум — це також і Мистецький Вавилон, де змішуються різні мистецькі стилі і школи, перетинаються аналоги і розмаїття образного й стилістичного виображення світу, а результатом новітніх пошуків нерідко стає відкриття архетипових форм і архаїчних способів використання матеріалів. Симпозіуми порушують безліч проблем — від технологічних до психологічних — і ставлять не менше запитань перед організаторами й учасниками цих форумів, без пошуку відповідей на які неможливий будь-який прогрес у цій сфері мистецької діяльності.

Кожний мистець творить власний неповторний духовний світ, від якого, час від часу, як метеорити з космічних планет, відколюються частини у вигляді монументальних керамічних скульптур і закорінюються в українську землю. Щорічні монументально-гончарські дощі під високим небом Опішного проросли предивним всесвітом українського скульптурного гончаротворення. Манументальна творчість мистців-керамістів на межі тисячоліть явила світові монументальні письмена, за якими майбутні покоління українців пізнаватимуть свою минувшину й заодно уточнюватимуть орієнтири для стрімкого простування зоряним Чумацьким Шляхом у нові незвідані світи!

Минуть роки, епохи і з усього нинішнього повсякдення, словами Фрідріха Ніцше, «одне буде жити — це монограма їхнього утаємниченого єства, їхні твори, їхні діяння, рідкісні проблиски їхнього натхнення, їхні творіння; це буде жити, бо жодне з пізніших поколінь не може обійтися без нього» [Ницше Ф. Сочинения в 2 т. / Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – Т.1. – С.170].

 

© Олесь Пошивайло, головний редактор

 

 

© Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України
© Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному